Джакарта — столиця й найбільше місто Індонезії, мегаполіс на північному узбережжі острова Ява. Колись тут був порт Сунда-Келапа, у 1527 році його захопив султанський воєначальник Фатахілла й назвав Джаякартою, «містом перемоги», а з 1619 року голландська Ост-Індська компанія будувала на цьому місці свою Батавію. Тому в одному місті вживаються канали й склади колоніальної доби, китайські храми Глодока, найбільша мечеть Південно-Східної Азії та хмарочоси ділового центру. Багато мандрівників знають Джакарту лише як пересадку на шляху до Балі, але кілька днів тут відкривають Індонезію, якої немає на пляжних листівках. Ось що подивитись у Джакарті та довкола неї: 20 місць, від Старої Батавії до коралових острівців у Яванському морі.
Що подивитися в Джакарті в першу чергу
Усе цікаве в Джакарті вишикувалося на одній осі з півночі на південь. Біля моря лежать Кота Туа зі Старою Батавією, порт Сунда-Келапа й китайський квартал Глодок, а в центрі — площа Мердека з Монасом, мечеть Істікляль і собор. Далі на південь починаються проспекти Тамрін і Судірман з торговими центрами й хмарочосами. Затори тут легендарні, тож за годину пік таксі може простояти довше, ніж триває прогулянка. Рятують метро, яке з'єднує південь міста з центром, і автобуси TransJakarta з окремими смугами. На короткі відстані місцеві їздять на мототаксі через застосунки Gojek чи Grab.
1. Площа Мердека й Монас
Національний монумент, якого всі звуть Монас, — 132-метровий обеліск посеред величезної площі Мердека, тобто Свободи. Його задумав перший президент Сукарно: будувати почали 1961 року, а відвідувачів пустили 1975-го. Вершину вінчає бронзове полум'я, вкрите сусальним золотом, як знак незгасного духу боротьби за незалежність.
У мармуровій залі під монументом розставлено діорами з історії країни, від доісторичних часів до проголошення республіки. На вершину обеліска можна піднятися ліфтом, і згори відкриваються порт, хмарочоси центру, а коли розвіюється серпанок, навіть гори на півдні. Довкола обеліска розкинувся парк, де на світанку бігають і граються сім'ї з дітьми, поки сонце ще не розпекло бруківку.
2. Кота Туа й площа Фатахілла
Старе місто, яке голландці називали Батавією, зосереджене довкола площі Фатахілла. На південному боці стоїть колишня ратуша 1710 року з білими стінами й вежею на даху, тепер це Музей історії Джакарти. Під її портиком збереглися підземні камери, де 1830 року тримали ув'язненого яванського принца Діпонегоро, героя антиколоніальної війни. Сусідні будівлі займають музей ляльок ваянг і музей кераміки, а неподалік, у будинку колоніального банку, відкрито Музей Банку Індонезії.
Площа живе з ранку до ночі: тут дають напрокат яскраві велосипеди з плетеними капелюхами, вуличні артисти завмирають у гримі живих статуй, а продавці смажать на вугіллі керак телор, бетавійський омлет із клейким рисом. Увечері, коли спадає спека, у фасадах вмикають підсвічення, і це найкращий час для фото. Звідси пішки або на велорикші можна доїхати до каналу Калі-Бесар і старого порту.
3. Мечеть Істікляль і кафедральний собор
Назва мечеті перекладається як «незалежність», і її відкрили 1978 року як пам'ятник звільненню країни. Це найбільша мечеть Південно-Східної Азії: білий купол тримають колони, обшиті нержавіючою сталлю, а молитовні галереї пронизує вітер, тож навіть у спеку всередині прохолодно. Цікаво, що конкурс на проєкт виграв архітектор-християнин Фрідріх Силабан. Туристів водять групами з провідником, приходьте в довгих рукавах і штанях чи спідниці, а взуття лишайте біля входу.
Через вулицю стоїть неоготичний кафедральний собор Діви Марії, освячений 1901 року, зі шпилями з кованого заліза й невеликим музеєм на хорах. Сусідство невипадкове: між храмами проклали підземний «Тунель дружби», і на великі свята мечеть пропускає католиків до своїх парковок, а собор — мусульман. Для Індонезії, де співіснують кілька офіційних релігій, ця пара стала символом терпимості.
4. Національний музей
Місцеві кажуть просто Музей Гаджа, «слоновий музей», через бронзового слона перед входом, подарунок сіамського короля Чулалонгкорна 1871 року. За колонадою в класичному стилі зберігається близько 141 тисячі предметів з усього архіпелагу: доісторичні знаряддя, монети, кераміка, зброя й убрання сотень народів.
Найсильніше враження справляють кам'яні статуї індуїстських і буддійських королівств Яви й Суматри: боги, бодхісатви й демони-охоронці, вирізьблені за кілька століть до приходу ісламу. Тут легко зрозуміти, звідки взялися Боробудур і Прамбанан, які багато хто потім їде дивитися до Джок'якарти. Закладіть на музей щонайменше дві години, а в спеку це ще й чудовий притулок з кондиціонерами.
5. Гавань Сунда-Келапа
Найстаріша гавань міста досі працює, але причалюють сюди лише пінісі — дерев'яні двощоглові вітрильники, що возять вантажі між островами. Борти розмальовані червоним, зеленим і синім, носи загнуті, як у кораблів зі старовинних гравюр, а вантажники по вузьких дошках заносять на палуби мішки з цементом і рисом. Найкраще приходити вранці, поки світло м'яке й робота в розпалі.
Поруч у колишніх складах Ост-Індської компанії, де колись зберігали прянощі й каву, розмістився Морський музей з моделями човнів з різних островів. Біля нього стоїть похила вартова вежа Сяхбандар, з якої колись стежили за кораблями на рейді. Квартал старий і непарадний, тож не дивуйтеся запахам рибного ринку й калюжам після дощу.
6. Глодок, китайський квартал
Найбільший чайнатаун Індонезії виник за мурами Батавії 1740 року, коли після кривавої різанини голландська влада відвела китайцям окремий квартал. Сьогодні це лабіринт ринків, де продають електроніку, ліки з трав, сушені морепродукти, червоні ліхтарики й паперові підношення для предків. Вулиця-ринок Петак-Сембілан особливо жвава перед Китайським Новим роком.
Серед крамниць ховається храм Дхарма Бгакті, зведений 1650 року, найстаріший китайський храм міста. У його задимлених залах горять товсті свічки й ароматні палички, а віряни трусять бамбукові палички з передбаченнями. Глодок — ще й місце для гастрономічних відкриттів: локшина, пельмені, свинина на грилі й тропічні фрукти на кожному розі.
7. Тамань Міні Індонезія Індах
Назву парку можна перекласти як «прекрасна мініатюрна Індонезія», а займає він 147 гектарів на південному сході міста. Кожна провінція має тут свій павільйон у вигляді традиційного будинку: сулавесійські хати з дахами-човнами, мінангкабауські будинки з рогатими дахами, круглі папуаські хатини гонаї. Усередині показують одяг, зброю, музичні інструменти й ремесла, а у вихідні часто влаштовують танці.
Над ставком, де острови архіпелагу викладено в мініатюрі, пролягає канатна дорога, і з кабінки видно всю країну за кілька хвилин. На території працює добрий десяток музеїв, оранжерея з орхідеями, кінотеатр з величезним екраном і пташиний парк. Територія велика, тож зручніше взяти напрокат велосипед чи електроскутер.
8. Анчол і парк розваг Дуфан
Анчол на місці болотистого узбережжя задумав ще Сукарно на початку 1960-х, і тепер у цьому регіоні Азії немає більшої міської зони відпочинку. Тут є пляжі, набережна, океанаріум, аквапарк, поле для гольфу й готелі. Чистого моря не чекайте, бо вода в затоці каламутна, зате вечорами на набережній гуляють тисячі людей.
Головна приманка — парк розваг Дуніа Фантазі, який усі називають Дуфан. Він працює з 1985 року й поділений на тематичні зони з американськими гірками, водними атракціонами й оглядовим колесом. Приїжджайте в будній день до відкриття, бо у вихідні черги розтягуються на години.
9. Тисяча островів
Насправді островів 342, і вони тягнуться ланцюжком у Яванському морі на 45 кілометрів углиб від міського берега. Швидкісні катери відходять від пристані в Анчолі, і що далі від берега, то прозоріша вода. На дальніх острівцях білий пісок, рифи для снорклінгу, мангрові зарості й скромні гостьові будинки, а на одинадцяти островах збудовано курорти.
Частина архіпелагу — національний морський парк, де охороняють черепах бісс і зелених черепах. Найпопулярніші серед місцевих — заселений острів Прамука й Тідунг, куди приїжджають на вихідні. Якщо є лише один день, оберіть найближчі острови з голландськими руїнами, а на ніч варто плисти далі, туди, де нема міських вогнів.
10. Богор: ботанічний сад і палац
За 60 кілометрів на південь, біля підніжжя вулканів, лежить Богор, колишній Бейтензорг, «Без турбот», куди голландські генерал-губернатори тікали від спеки. Ботанічний сад заснували тут 1817 року, і на 87 гектарах ростуть майже 14 тисяч видів дерев і рослин: велетенські фікуси, бамбукові гаї, ставки з лотосами, колекції пальм і орхідей. Богор недарма звуть «містом дощів», тож парасолька знадобиться навіть у сухий сезон.
Поруч із садом стоїть білий палац колоніальної доби, нині одна з президентських резиденцій, а на його газонах пасуться плямисті олені, яких завезли ще за голландців. Із Джакарти сюди ходить приміська електричка KRL, тож автомобільних заторів можна уникнути. Далі на південь починається гірський край Пунчак із чайними плантаціями, але по вихідних дорогу туди наглухо забивають машини.
Визначні пам'ятки Джакарти: що ще відвідати, перебуваючи в місті
- Музей MACAN — перший в Індонезії музей сучасного мистецтва, де індонезійських художників показують поруч зі світовими іменами, серед яких Яйоі Кусама.
- Зоопарк Рагунан — найбільший парк міста на 140 гектарах, з орангутанами, горилами, суматранськими тиграми й тапірами в просторих вольєрах.
- Сету-Бабакан — село бетавійської культури над озером, де зберігають традиційні будинки, танці, музику й місцеву кухню корінних жителів Джакарти.
- Ментенг — перше в Батавії місто-сад з віллами 1910-х, тінистими вулицями й парком Суропаті; тут минуло дитинство Барака Обами.
- Пасар-Бару — торгова вулиця, що існує ще з 1820 року: тканини, взуття, ювелірні крамниці й індійські ресторанчики.
- Бундаран ХІ — кругова площа з фонтаном і статуєю «Ласкаво просимо», збудованою до Азійських ігор; щонеділі зранку проспекти довкола віддають пішоходам і велосипедистам.
- Тамань Ісмаїл Марзукі — центр мистецтв із театрами, кінозалами, галереєю, бібліотекою й планетарієм, названий на честь видатного композитора.
- Гелора Бунг Карно — стадіон і спортивний парк, збудовані для Азійських ігор 1962 року, де вечорами бігають тисячі городян.
- Пунчак — прохолодні гори на півдорозі до Бандунга з чайними плантаціями, озером Телага-Варна й польотами на парапланах.
- Пантай-Індах-Капук — новий район на березі затоки з набережними, вуличною їжею й вечірніми ринками, куди городяни їдуть по захід сонця.
Що подивитися в Джакарті за 1 день, 2 або 3 дні
Двох днів вистачить на головне, а третій варто віддати островам чи Богору. За один день почніть з Кота Туа й гавані Сунда-Келапа, поки не спекотно, пообідайте в Глодоку, по обіді зайдіть в Істікляль і собор, а на захід сонця підніміться на Монас. Другого дня до полудня обійдіть Національний музей, потім вирушайте до Тамань Міні, а вечір проведіть в Анчолі чи на набережних Пантай-Індах-Капук. Третій день — це або катер до Тисячі островів, або електричка до Богора з садом і палацем.
Яка погода чекає? Тепло тут цілий рік, удень близько 30 °C, а сезони розрізняє хіба кількість дощів. Найсухіше з червня по вересень, і це найкращий час і для міста, і для островів. З грудня по березень зливи сильніші, і після них низинні квартали нерідко затоплює. На час Рамадану частина кафе вдень зачинена, а наприкінці посту місто порожніє, бо мільйони людей роз'їжджаються по рідних селах. Якщо подорож довша, з Джакарти зручно полетіти внутрішніми рейсами на Балі, до якого близько тисячі кілометрів і менш ніж дві години в повітрі, до Джок'якарти з Боробудуром і Прамбананом, до вулкана Бромо чи островів Комодо.
Нічого не коштують прогулянки площею Мердека й площею Фатахілла, Глодоком, гаванню й парками Ментенга, візит до собору й мечеті Істікляль, а в неділю — прогулянка проспектом Судірман без машин. Дітям сподобаються Дуфан, океанаріум і аквапарк в Анчолі, канатна дорога й музеї Тамань Міні, зоопарк Рагунан і будь-яка поїздка на острови. З місцевої кухні спробуйте наси горенг, смажений рис зі смаженим яйцем, сатай на бамбукових шпажках із соусом з арахісу, гадо-гадо з овочами, ароматний бетавійський суп сото з кокосовим молоком, той самий керак телор і солодкий мартабак. Холодні десерти з кокосом і желе рятують від спеки, а фрукти, зокрема дуріан і мангостин, тут найсмачніші. Пийте бутильовану воду, а вуличну їжу купуйте там, де стоїть черга. На згадку з Джакарти везуть батик, ляльки ваянг, каву з різних островів і прянощі. Увечері джакартці сидять у кафе на дахах ділового центру, слухають живу музику в барах Блок-М і гуляють підсвіченою площею Фатахілла.
Прямого сполучення між Україною та Індонезією немає, тож до Джакарти зазвичай летять через хаби, з пересадкою в Досі, Стамбулі чи Дубаї, і разом з очікуванням дорога триває щонайменше пів доби. Аеропорт Сукарно-Хатта, найбільший у країні, лежить за 20 кілометрів від центру, у бік Тангеранга, і до міста ходять аеропортовий потяг та автобуси. Громадянам України візу оформлюють після прибуття: вона дає до 30 днів, і її можна один раз продовжити ще на стільки ж. Паспорт має діяти щонайменше шість місяців, знадобиться квиток назад або далі, а перед прильотом треба заповнити електронну картку прибуття All Indonesia й мати при собі її QR-код.
Тропічне море після Джакарти можна знайти й по сусідству: острів Пхукет лежить по той бік Андаманського моря від Суматри, а Самуї — у Сіамській затоці. Менеджери турфірми ТурПошук підберуть тури в Таїланд із пляжами, рифами й готелями на будь-який смак або відпочинок на острові Фукуок у В'єтнамі. Якщо перед морем хочете кілька днів у Джакарті, наші консультанти підшукають житло й там, адже забронювати готель можна разом із туром, і місто з узбережжям складуться в одну подорож Азією. Ціни на потрібні вам дати зручно порівняти у пошуку турів, а вигідні варіанти на найближчі вильоти зібрано серед гарячих турів. Напишіть, скільки днів у вас є, і ми запропонуємо, як поділити їх між мегаполісом і пляжем.
